Передісторія
Сальвадор Де Карло був успішним графічним дизайнером у Римі, Італія. На знак подяки за його заслуги перед адміністрацією Муссоліні (він тісно співпрацював з урядом Муссоліні в перші роки Другої світової війни) та зважаючи на стосунки Муссоліні з Гітлером та його контакти, він був нагороджений ліцензією на будівництво BMW у будь-якій країні на його вибір, з умовою, що це буде поза межами тогочасної Європи.
Де Карло обрав Аргентину для початку своєї нової кар'єри, і в 1943 році він почав виготовляти невеликі електроприлади та холодильники, а в 1947 році заснував фабрику промислових компонентів під назвою Metalmecánica S.A.I.C. в Хосе К. Пас, місті, названому на честь аргентинського журналіста і дипломата, в провінції Буенос-Айрес.
Мототехніка
По мірі розвитку компанії Де Карло вирішив, що прийшов час "монетизувати" свою ліцензію. Саме тоді було імпортовано великий парк мотоциклів BMW, для використання федеральною поліцією Аргентини. У 1957 році Де Карло вирішив перейти в автомобільний сектор і, фінансуючись за рахунок прибутку від своїх мотоциклетних транзакцій BMW, розпочалося виробництво моторолерів під назвою Paperino, Super Paperino та DEC-100.
Попит на ці моторолери був дуже високим. Люди платили наперед і чекали на них до 4-х місяців. Всього за два роки їх було побудовано 21 000 шт.
Цей успіх спонукав Де Карло продовжувати працювати в автомобільній галузі. У 1959 році був представлений мікроавтомобіль "De Carlo Minicar 200". Цей симпатичний баггі, що працює від 200 кубового двигуна італійського походження, був розрахований на двох людей. Він мав чотири передачі вперед і задню передачу. Про цю баггі відомо мало, але підтверджено, що приблизно 800 одиниць було виготовлено в Аргентині.
Указ 3693/59
29 грудня 1958 року Президент Артуро Фрондізі оголосив про початок плану стабілізації та економічного розвитку з метою стимулювання промислового виробництва в Аргентині. Уряд дозволив, за спеціального режиму промоції ("Указ 3693/59"), автомобільній промисловості ввозити автомобілі не сплачуючи митні податки. Цей режим дозволяв збирати ввезені автомобілі і їх комплектуючі в Аргентині, за умови, що протягом наступних 5-ти років ці ж автомобілі будуть повністю виготовлені в Аргентині, вже з власних комплектуючих.
Де Карло представив амбітний план виробництва. План полягав у виробництві (протягом 5-ти років) 12200 легких вантажівок, 105 000 автомобілів та 25 000 мотоциклів. Очевидно, цей план було неможливо здійснити, але ідея, що стоїть за планом, полягала в тому, що: чим більше транспортних засобів буде "претендувати" на виробництво, тим більше "квоти безмитного імпорту" він отримає.
Врешті-решт уряд Аргентини погодив більш реалістичний план. Де Карло довелося змінити свій початковий план, скасувавши взагалі виробництво вантажних автомобілів та мотоциклів, і зменшивши загальну кількість машин до третини від початкової кількості. З цими змінами загальний план виробництва склав такий вигляд: 1959-1960рр. - 5000 одиниць; 1961р. - 5000 одиниць; 1962р. - 7000 одиниць; 1963р. - 8 500 одиниць; 1964р. - 10 000 одиниць.
Автопром
De Carlo імпортував BMW 600 (за вигідною ціною, оскільки BMW вже переходили до серії 700) і почав продавати їх під національним брендом De Carlo, додавши трохи власних штрихів: логотипи, оббивка сидінь і ідентифікаційна алюмінієва табличка з написом "De Carlo Industria Argentina".
Моделі BMW 600, імпортовані De Carlo, продавались Metalmecánica як моделі 1959, 1960 та 1961 років, хоча насправді вони вже були виготовлені BMW між 1957 і 1959 роками. Останні агрегати приїхали вже без двигунів. Двигуни окремо поставляли у ящиках, щоб їх можна було збирати на місцях. Все це робилось для підтримки ілюзії місцевої зборки. Це також пояснює, чому деякі De Carlo 600 мають шасі та двигун з невідповідними номерами.
Хоча і було продано лише 1413 автомобілів De Carlo 600, цього було достатньо для досягнення виробничих цілей, погоджених з урядом Аргентини. Це дало Де Карло також розуміння автомобільного ринку, що призвело до введення нової моделі - "De Carlo 700 Glamour".
У 1960 року було введено нову модель "De Carlo 700 Glamour",
а вже у 1961 році - "De Carlo 700 Coupé".
Обидві моделі отримали логотипи "De Carlo", оббивку салону та деякі інші косметичні відмінності. Щоб підкреслити, що це був саме аргентинський автомобіль, його вкругову обліпили логотипами "De Carlo".
Обидві моделі були успішно представлені на аргентинському ринку, причому версія купе була дуже популярною для використання у гоночних та ралі-турнірах.
Цей успіх підштовхнув Сальвадора Де Карло відвідати головний офіс BMW в Німеччині у 1961 році, щоб поговорити про створення офіційного представництва BMW в Аргентині. Однак йому було відмовлено і виробництво De Carlo 700 було припинено в 1963 році.
У 1961 році Де Карло попросив уряд Аргентини дозволити розпочати розробку та виробництво "De Carlo SL", але вони помітили обман Де Карло і не надали необхідної ліцензії. Уряд направив інспекторів на фабрику аби підтвердити те, що крім деяких невеликих деталей (наприклад, логотипів і оббивки салону) в Аргентині не виготовлялися жодні технічні або кузовні деталі, і, що проводилися лише монтажні роботи. Це було явним порушенням того, що було узгоджено в угоді про національну інтеграцію деталей та компонентів. Ліцензію компанії було призупинено, і більше не дозволялося імпортувати деталі з Німеччини, що означало повну зупинку процесу виробництва-складання.
Metalmecánica подали апеляцію до суду і виграли справу 16 жовтня 1962 року. Незабаром після чергової інспекції було встановлено, що компанія не змогла виконати необхідну інтеграцію місцевих виробів і її знов лишили ліцензії.
І знову Metalmecánica оскаржила це рішення і перемогла. Міністерство гірничо-промислової та митної справи у відповідь звернулось до вищого суду і справа затягнулась. Компанія вже 30 січня 1967 року була виключена із «національного плану виробництва автомобілів», втративши відповідні переваги.
8 січня 1970 року, через п'ять років після закінчення виробництва автомобілів, Metalmecánica подала заяву про власне банкрутство. У 1976 році, Верховний Суд остаточно виніс рішення на користь Metalmecánica, звинувативши уряд у вживанні необґрунтованих заходів, що призвели до банкрутства.
Незважаючи на всі складнощі з урядовими установами, до 1964 року було перероблено версію автомобілю De Carlo 700. Ця модель була спробою виконати договірні умови угоди "національної інтеграції деталей та компонентів". De Carlo SL (також відомий як "De Carlo 700 SL") був оснований на дизайні De Carlo 700 і мав видозмінену передню і задню частину автомобілю, які, швидше за все, були навіяні мотивами Simca 1000.
Ця зміна означала, що більше деталей буде вироблятися в Аргентині, але, все ж таки, ключові деталі, такі як двигун і коробка передач, все ще імпортувалися з Німеччини. Виробництво розпочалося в березні 1965 року і було припинено в грудні того ж року через фінансові обмеження. Всього в 1960-1965рр. Було всього продано 9060 моделей De Carlo 700 (увесь модельний ряд разом, включаючи SL).
Як останню спробу врятувати компанію від банкрутства, Де Карло придбав ліцензію на виробництво Simca Ariane. Цей седан з чотирма дверцятами, який вже розроблявся з 1962 року, був ребрендований у "De Carlo 1300". На початку 1966 року і лише після виготовлення 504 шт. "De Carlo 1300" заводські двері назавжди закрились.
Джерело: https://www.bmw700.net/decarlo (власний переклад)
